Життєва зірка майбутнього грузинського та українського політика Міхеіла Саакашвілі Ніколозовича «запалилась» у місті Тбілісі. Не будемо «відбирати хліб» у «Вікипедії», де ви й без нас прочитаєте його біографію. Нагадаємо лише, що Президентом Грузії Міхеіл був з 2004 по 2013 роки.

У 2015 році отримавши громадянство України, був призначений на посаду голови Одеської ОДА, де й розпочалась його не безхмарна кар’єра українського політика. Вже у 2017 році Президент з тим же пафосом, з яким надав Міхо громадянство відібрав його. За офіційною версією – це сталось через недостовірні дані, наведені при його отриманні. За неофіційною – через протистояння Саакашвілі та Порошенка. Та про це трохи згодом.

 

Персона нон ґрата крізь призму війни

Міхеіл Саакашвілі був главою Грузії два терміни. Однак після поразки на парламентських виборах 2012 року йому довелось залишити рідну країну, через низку обвинувачень з боку нової влади. Серед них, перевищення службових повноважень, побиття депутата парламенту та розтрата державних коштів. Нова влада вже не була такою категоричною у стосунках з Росією, як Саакашвілі. Тому, з легкої руки ляльковода Кремля «покірний» грузинський Уряд зробив з Міхеіла персону нон ґрата.

Украина, Україна, Ukraine, news, новини, новости, Бегемот, бигимот, бигемот, бегимот, Begemot, sceptic.online

Російсько-грузинська війна 2008 року схожа на книгу, з якої написали сценарій для театру «Новоросія», однак з деякими авторськими правками. Цей період можна вважати точкою відліку, яка докорінно змінила стосунки між Росією та країнами СНД. Саме 2008-го рожеві окуляри було знято і всім чітко стало зрозуміло, що «братня» РФ через свої імперські амбіції хоче загнати у «стійло» всі країни колишнього Радянського Союзу, які почали самоідентифікацію. Як показала історія останнього десятиліття, Москва жорстоко обходиться з тими, хто намагається вийти з зони її інтересів та інтегруватись у НАТО чи ЄС. Та про це у нас буде окрема історія.

Росія не змогла пробачити ультиматум Саакашвілі щодо виведення військ РФ з Батумі та Ахалкалакі, виходу норовливої Грузії з «Ради міністрів оборони країн СНД» та «поглядів» Міхо у бік НАТО. Тому, Москва почала будувати «особливі стосунки» з Північною Осетією та Абхазією. Росія, як згодом і у Крим, тихцем доправила війська на територію Абхазії, звідки й розпочала інтервенцію. На той час Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що дії російських військ у регіоні були обґрунтованими та необхідними і що вона ввела війська в регіон для захисту власних громадян. РФ згодом ще не раз «захищатиме власних громадян», однак не на своїй території!

Як і на Донбасі, Росія користувалась режимами припинення вогню, аби збільшувати кількість власних військ на території Абхазії та загострювати конфлікт. І зрештою, вона домоглась бажаного – вступ Грузії до Північноатлантичного альянсу було відкладено на невизначений термін. Реакція ж Заходу у стилі «занепокоєння» на Російсько-грузинську війну зрештою включила для Путіна зелене світло для майбутньої анексії Криму.

РФ у долі Грузії відігравала і досі відіграє роль суфлера. Її не завжди видно і чути всесвітньому глядачеві, але кому треба, вона сценарій нашіптує. Тому, після виходу на «політичну сцену» нового грузинського Уряду, Міхо довелось тікати з Грузії до США. Однак відпочивши та відчувши щомає потенціал для продовження власної політичної кар’єри, Саакашвілі погодився очолити Дорадчу міжнародну раду реформ нашої країни, тому у 2015 році переїхав до України.

 

Робота в Південній Пальмірі України

29 травня 2015 року Президент України через державний інтерес надав колишньому Президенту Грузії українське громадянство. А вже наступного дня після цієї гучно висвітленої у ЗМІ події Саакашвілі очолив Одеську ОДА. На це кадрове рішення покладалось чимало сподівань та очікувань з боку влади та прозвучало багато обіцянок від самого Міхеіла.

Якщо бути точними, то за даними моніторингу проведеного порталом «Слово і діло» колишній губернатор Одещини за більше як півтора року своєї роботи виконав 14 обіцянок із озвучених 34. Серед тих, які йому вдалось повністю втілити у життя є: запуск нового терміналу в одеському аеропорті; проведення відкритих конкурсів на заміщення посад голів райадміністрацій області; створення Центру адмінпослуг; створення Ради економічного розвитку та скасування закону про ліцензійний збір на виробництво вина.

7 листопада 2016 року Саакашвілі оголосив на всю Україну, що йде у відставку. Причиною такого рішення, швидше всього, стала бюрократична стіна з якою йому довелось зіштовхнутись, у своїх починаннях. Чиновники, незадоволені натиском Міхеіла, просто саботували впроваджувані ним ініціативи. І це відбувалось не лише на місцевому, а й на державному рівні, що неминуче виливалось у конфлікти.

Сам Саакашвілі так прокоментував це:

«Я вирішив подати у відставку і почати новий етап боротьби. У мене не опустяться руки і я не втомлюся. Нехай не розраховують мене позбутися. Я той солдат, який йде, скільки може, а потім стільки, скільки треба. Скільки треба для повної перемоги, щоб позбавити Україну цієї «мразі». Від корупційного бруду, що капіталізується на крові наших солдат, на жертвах Майдану, що зрадив ідею української революції. І в яких єдина мотивація їхнього існування – набивати собі кишені, посилювати свій клан і повністю пограбувати Україну».

Міхо сказав – Міхо зробив…

Він таки розпочав новий етап боротьби зареєструвавши 28 лютого 2017 року у Міністерстві юстицію політичну партію «Рух нових сил» імені себе. А далі розпочався пошук соратників і однодумців, який 19 квітня ознаменувався об’єднанням РНС з партією «Воля». Членами ради партії стали Михайло Саакашвілі, депутат Верховної Ради Юрій Дерев’янко, колишній заступник генпрокурора Давід Сакварелідзе та колишній депутат Івано-Франківської облради Ольга Галабала.

Украина, Україна, Ukraine, news, новини, новости, Бегемот, бигимот, бигемот, бегимот, Begemot, sceptic.online

28 червня 2017 року Саакашвілі презентував «План порятунку України за 70 днів» за допомогою якого, колишній Президент Грузії, збирався змінити Україну. А вже 17 жовтня «Рух нових сил» разом з іншими партіями та громадськими організаціями розпочали акцію протесту під Верховною Радою України з вимогами скасувати депутатську недоторканність; створення Антикорупційного суду; прийняття нового закону про вибори та закону про імпічмент Президента.

І тут, як то кажуть, Остапа понесло… Ні, незважаючи на імідж скандаліста-популіста-піарщика, мова зараз йде не про Міхеіла Саакашвілі, а про Президента, подальші дії якого, інколи «пахли» істерикою.

 

Протистояння з Порошенко

Саме з Української «Південної Пальміри» розпочалось протистояння колишнього Президента Грузії і нинішнього Президента України. Міхеіл, ставши головою Одеської ОДА активно взявся за втілення реформ, про які так багато говорилось тим же Порошенко перед призначенням Саакашвілі. Однак схоже, що «нова мітла» почала мести так інтенсивно, що пилом почало «притрушувати» перших мужів держави. Українці дедалі частіше почали чути критику одеського губернатора у бік Президента і Ко, а ті, своєю чергою, висловлювали незадоволення роботою Міхеіла. Коса на камінь найшла зі скрежетом металу та іскрами, які чути й понині.

В інтерв’ю «Новая газета» Саакашвілі так прокоментував свій конфлікт з Президентом:

«Я прийшов до Одеси і почав розбиратися з місцевою мафією. Одеська митниця щомісяця надсилала в Адміністрацію президента п’ять мільйонів доларів. А тут ми призначили туди Марушевську, і вони перестали щось надсилати. З одного боку, хороша реклама нового обличчя влади, а з іншого — без п’яти мільйонів теж погано, виникло перше невдоволення. Потім президент в конфлікті навколо Одеського припортового заводу підтримав місцевих мафіозі. Мера Одеси Труханова та інших, які гроші викачували, а президент їх покривав. Тобто пішли конкретні історії, а не просто неприязнь. А кульмінація — його відмова поміняти уряд з моєю допомогою. Від прем’єрства я сам відмовився. Я хотів поновлення політичного курсу і політичного класу. Щоб нові люди почали нові реформи. І він на це не пішов».

Після гучної відставки Саакашвілі з посту губернатора та оголошення ним «Плану порятунку України за 70 днів» Петро Порошенко 26 липня 2017 року відібрав у свого опонента можливість «зазіхнути» на свій «трон». Погодьтесь, без українського громадянства Міхеілу це юридично неможливо зробити. Та цікаво те, що позбавив Президент Саакашвілі громадянства, коли останній перебував за межами України. Такий крок Петра Порошенка наштовхує на думку, що він реально почав боятись втратити свою владу і сподівався на те, що колишній Президент Грузії більше не повернеться до України.

Сам Президент під час нещодавньої прес-конференції так прокоментував свої дії:

«Паспорт я не забирав, хоча громадянство мною було надано свідомо. Я був так само, які і більшість, зачарований перспективами, які пан Саакашвілі міг принести Україні. І я намагався йому для цього створити всі можливості. Коли я отримав подання відповідних компетентних органів про порушення, які були під час надання громадянства, у мене не було жодних інших моделей дій, крім як припинити громадянство відповідно до Конституції».

А ось видання «Апостроф» за інформацією високопоставленого джерела з близького оточенні Порошенка оприлюднило думку, що причиною конфлікту стало «нашіптування» останньому дезінформації слід якої, треба шукати в РФ. Їхнє джерело говорило про два меседжі, які «вливали у вуха» Президента. Перший – що Саакашвілі може готувати атаку на Порошенка і держпереворот за підтримки Москви, а другий – що США хоче за допомогою НАБУ звинуватити Президента у корупції з усіма можливими наслідками. І тут слід згадати невдалу атаку на Національне антикорупційне бюро України, яка мало не коштувала призупинення безвізового режиму України з ЄС.

У цій всій ситуації незрозумілим для мене є те, чому Петро Порошенко більше боїться політичного зміцнення Саакашвілі, аніж втрати власного «обличчя» та авторитету не лише перед Європою, а й перед усією світовою спільнотою?! Невже питання лише у недопущенні дострокових виборів?! Чи не стоїть за цим якась невідома нам «солодка» обіцянка Путіна або «гачок» на який «шоколадного» могли підчепити?

Сам Міхеіл Саакашвілі впевнений, що за його переслідуванням в Україні стоїть пропутінський олігарх Іванішвілі. На його думку, влада нашої країни та Грузії діють скоординовано, зважаючи на вирок грузинського суду та перипетії з українським паспортом і кордоном.

«Те, що Володимир Путін всі ці роки вимагав прийняти проти мене ці репресивні заходи і від грузинської, і від української влади ні для кого не секрет. Він ще раз це повторив на недавній прес-конференції. Відповідні заходи з метою моєї нейтралізації були предметом зустрічі Порошенко і Іванішвілі в Грузії за кілька днів до позбавлення мене українського громадянства влітку минулого року. Так само як, за моєю інформацією, під час телефонної розмови Порошенко і Путіна 29 грудня 2017 року», — написав у пості на Фейсбук Міхеіл.

Саакашвілі про поїздку Порошенка у Грузію:

Олігарх Бідзіна Іванішвілі «викував» свої статки в Росії у «лихі 90-ті». Коли у 2011 році він оголосив, що йде у грузинську політику, то пообіцяв продати всі свої російські активи. Свою обіцянку він виконав, «сплавивши» їх державним російським концернам та «друзям» Кремля.

Погодьтесь, що людина, яка «піднялась» в 1990-і роки в Росії, зберегла та примножила у ній своїй статки навряд би вигідно продала свої активи без «адабрямса» президента Володимира Путіна. Тому й не дивно, що «відпрацьовуючи» можливість бути політичним «грузинським сірим кардиналом», Іванішвілі ніколи не критикує політику Путіна та робить все, аби повернути Грузію у сферу впливу Москви.

 

Сутичка під ВРУ

27 лютого у наметовому містечку під ВРУ сталися сутички внаслідок яких, за «варіативними» даними ЗМІ було травмовано від 11 до 14 працівників поліції.

За інформацією оприлюдненою у ЗМІ протестувальники закидали силовиків камінням та вибуховими засобами, а також накидали шини під будівлю Ради. В результаті 9 осіб було затримано і доставлено у територіальне управління поліції та розпочато кримінальне провадження за ч. 2 ст. 345 (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу) ККУ, яка передбачає до п’яти років позбавлення волі.

Здавалося б, що все у цій ситуації зрозуміло – незадоволені мітингувальники «відігрались» на силовиках, але ні… У ЗМІ прокотилась хвиля взаємних звинувачень учасників сутички  та тицянь пальцями політиків один на одного.

Депутат «Народного фронту» Антон Геращенко з трибуни парламенту заявив, що сутичка перед Верховною Радою була нічим іншим, як організована провокація представниками «Руху нових сил». Саакашвілі ж на ці закиди відповів, що: Геращенко, так само як його господарі, Аваков і Порошенко — мерзенні брехуни. І що ані Міхеіл, ані Рух Нових Сил ніякого відношення до організації акцій перед Радою не мають. Нардеп Володимир Парасюк розповів, що вийшовши поспілкуватись з мітингувальниками почув від них вимогу аби спікер Верховної Ради Андрій Парубій вийшов до них. Парасюк запевнив, що передасть Парубію цю вимогу, але попередив, що спікер навряд чи на це погодиться. І зрештою сам спікер 28 лютого з трибуни ВР заявив, що деякі народні депутати даремно покладають на нього відповідальність за сутички під парламентом. За його словами, це абсолютна неправда. «Жодна людина не підходила до мене, хоча, хочу наголосити, підхід до Голови Верховної Ради України є відкритий для кожного депутата. Кожен може підійти у будь-який момент, а якщо хтось не може — підійміть руку в залі».

Ось такий «венігрет» можна було побачити на всіх великих телеканалах, які, за моїми власними спостереженнями, робили акцент на провокаціях, а не на причинах, тим самим підігруючи владі. Але чи не криється за цим бажання приховати справжню картинку наслідків політики Порошенка?

Нещодавно «Слово і діло» оприлюднило соцопитування, проведене групою «Рейтинг» у грудні 2017 — лютому 2018 років в якому взяли участь 30 тисяч українців з усіх регіонів країни. За цими даними, 59% опитаних вважають, що Україні потрібні радикальні зміни, 15% вважають за краще, щоб усе залишалося як є, аби не гірше, 15% хочуть повернутися в колишні часи й 11% досі не визначилися, чи потрібні їм якісь зміни взагалі. При цьому 75% українців головною проблемою в країні вважають війну, 49% упевнені, що Україні заважає розвиватися корупція, а 28% опитаних усі проблеми бачать у безробітті та відсутності робочих місць. Серед трьох основних особистих проблем були названі низькі зарплати, високі ціни на продукти й тарифи на комуналку. 59% українців вважають політичну ситуацію в країні напруженою.

Тобто, 59% українців хочуть радикальних змін, як і Міхеіл Саакашвілі! Однак, з кожним днем його відсутності в Україні чисельність тих, хто приходить під ВРУ підтримати його курс зменшується. То чи є майбутнє у «майдану» Міхо і чи не стане згаслий інтерес людей до нього початком краху його політичного майбутнього в Україні?

Украина, Україна, Ukraine, news, новини, новости, Бегемот, бигимот, бигемот, бегимот, Begemot, sceptic.online

Політолог Володимир Фесенко щодо майбутнього влади та Саакашвілі зазначив, що люди розчарувались, адже зрозуміли, що нова влада живе за принципом «старих звичок». На його думку, суспільство зрозуміло, що в Україні внаслідок Майданів та повалення режиму реальні зміни можливі, але до влади прийдуть все ті ж. Політолог також зазначив, що зараз відбувається тенденція зниження рейтингу як особисто Саакашвілі, так і його партії. «Без Саакашвілі в його руху немає жодних перспектив. Якщо стане зрозуміло, що Саакашвілі не дадуть змоги повернутися в Україну, то ті, хто брав участь у його русі, будуть долучатися до інших проектів. Слідом за Саакашвілі можуть залишити Україну й члени його команди».

Політолог Кость Бондаренко вважає, що пікети під Парламентом вже нікого не цікавлять і викликають хіба що роздратування водіїв, рух вулицями для яких став проблемним. На його думку, після видворення Саакашвілі з України, він втратив своїх прихильників. «Після його видворення жодна країна не висловила протесту, що його вислали з України. Це показує, що Саакашвілі – політичний банкрут. Політичного майбутнього в нашій країні в нього немає».

Своєю чергою політтехнолог Тарас Загородній сказав, що протести без Саакашвілі не такі популярні, оскільки багато хто приходив «на нього». Однак, на його думку, не варто думати, що Саакашвілі матиме підтримки. «Так, він трохи розгубив прихильників, оскільки є хаотичним сам по собі. Тут усе цілком зрозуміло. Їм просто дали команду, коли Саакашвілі перегнув палку зі штурмом Жовтневого палацу. Саакашвілі дуже добре відчуває кон’юнктуру, він умілий політик, за всього скепсису до його практичної роботи. Він дуже добре відчуває кожен настрій, вміє швидко перебудовується й перебільшувати те, що ще вчора було дрібницею. Саакашвілі ще може бути лідером багатьох процесів».

Украина, Україна, Ukraine, news, новини, новости, Бегемот, бигимот, бигемот, бегимот, Begemot, sceptic.online

Політолог Василь Мокан в ефірі програми «На часі» телеканалу «Київ» висловив думку, що наметове містечко під ВР вже вичерпало себе і більше не має колишнього смислового навантаження. «До того ж намагання запалити шини і використання заборонених предметів у вчорашніх сутичках не є ознаками мирного протесту. Якщо вони (мітингувальники) таким чином хотіли добитися імпічменту президента, то такими методами імпічмент не досягається. Для зміни влади повинен бути перманентний масовий протест, а не одноразові піар-мітинги».

Як бачимо, думки щодо політичного майбутнього Саакашвілі і його «майдану» дуже різняться між собою. Одні вважають що він вже «політичний труп», інші, що не варто так швидко скидати Саакашвілі з рахунків, адже він має вірних соратників. Однак, якщо він буде поза межами України чи вдасться його команді втримати позиції і не розбігтись? Особливо, зважаючи на нещодавній демонтаж наметового містечка під Радою.

Не знаю як це назвати – інтуїцією, «чуйкою», а можливо просто здогадкою, але як на мене, то ця політична хвиля Міхеіла Саакашвілі, піднята ним в протистоянні з Петром Порошенко скоро стихне. Її учасники розпадуться на окремі вагомі політичні фігури, а сам натхненник цього дійства підшуковуватиме собі нове «амплуа», аби знову яскраво засвітитись на якомусь з політичних обріїв. Однак буде це в Україні чи де інде наразі сказати важко…

Подписывайтесь на наши каналы telegram в Тelegram и facebook в Facebook